Поиск

Биография

Политическая деятельность

ОИО №52

Депутатские обращения

ВААП

Благотворительность

Архив материалов

Публикации в СМИ

І.Шкіря: «Найкращий інвестор - вітчизняний»

19 февраля 2004 года

І.Шкіря: «Найкращий інвестор - вітчизняний»

Про перспективи української промисловості, про те, що стоїть на заваді її розвитку, - народний депутат України, член Комітету ВР з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства та зв’язку Ігор Шкіря.

- Ігорю Миколайовичу, які галузі вітчизняної промисловості потребують найбільшої державної підтримки?
- А хіба є такі, що її не потребують?

- Але одні галузі більш розвинуті, а інші – менш...
- Щоб економіка розвивалася, треба всі галузі підтримувати або принаймні їм не заважати. Я би хотів, щоб Україна розвивалася на користь наукомістких технологій. Щоб ми відновили те, що мали в нашому авіабудуванні, у космічній галузі. Потрібно також зберегти й примножити те, що втратити ще не встигли. Адже це – рух вперед. Головне – не сировина, не напівфабрикати, а кінцевий продукт, у створення якого вкладається праця, інтелект. Найдинамічніше треба відроджувати великі підрозділи машинобудування, приміром, суднобудування. Або оборонну промисловість. Увесь світ торгує зброєю. Чому ми соромимось? Ми маємо йти своїм шляхом і розвивати власну економіку.

- Що заважає цьому розвиткові?
- Після розвалу Союзу чимало підприємств втратили ринки. Багато прямих контрактів із зарубіжними покупцями тримала Росія, кінцевий продукт здебільшого вироблявся не в Україні. Ми були лише ланкою величезного виробничого ланцюга. Суб’єктивні причини: недолуге керівництво окремими галузями та підприємствами, відсутність нормальних менеджерів у цих галузях та підприємствах. Постійне озирання – на захід, на схід, на Америку – теж далося взнаки. Лише тоді, коли ми зрозуміємо, що Україна – самодостатня держава, ми будемо активно рухатись вперед. Останні роки підтвердили: прийшов інвестор, більшою мірою вітчизняний, і одразу значно покращився стан економіки. За повідомленнями Держкомстату України, обсяги промислового виробництва виросли у 2003 році майже на 14,3%.

- Чи потрібен нині закордонний інвестор?
- Жодна країна не відмовляється від нього. Торік іноземні інвестиції вкладено у 9161 підприємство України. Серед регіонів провідні місця за обсягами інвестицій утримують Київ - 2012,5 млн. доларів, Дніпропетровська область - 484,8 млн. доларів, Київська - 462,5 млн. доларів, Запорізька - 420 млн. доларів, Донецька - 408,8 млн. доларів, Одеська - 361,2 млн. доларів, Львівська - 282,8 млн. доларів, Харківська - 220,2 млн. доларів та Автономна Республіка Крим - 211,9 млн. доларів. У зазначені регіони спрямовано 78,2% обсягу інвестицій. Проте є ще одне питання: з якою метою приходить закордонний інвестор? Якщо з далекоглядними планами, значними коштами для створення нового виробництва, то його треба заохочувати. Якщо ж він прийшов з метою „хапнути” якомога скоріше... Від таких інвесторів шкоди більше, ніж користі. Загальновідома ситуація з відшкодуванням ПДВ. При детальному її розгляді з’ясувалося, що багато проблем створюють власне іноземні компанії, які прийшли до нас за швидкими прибутками, в тому числі й за рахунок відшкодованого ПДВ. Та найкращий інвестор – свій. Крім того, він ще й патріот. А це в бізнесі теж дуже важливо. Причина піднесення економіки, яке відбувається останніми роками, в тому, що наш бізнес повірив у країну, витягнув гроші з панчіх і офшорів і активно вкладає їх у виробництво. На первинному ринку приватизації залишається не так багато підприємств. Це теж показник того, що промисловість запрацювала.

- Чи є реальна перспектива того, що Україна виступатиме в ролі експортера нових технологій?
- Зважаючи на темпи нашого розвитку, ми з вами це ще побачимо.

- Що потрібно зробити, щоб заохотити підприємства вкладати гроші в наукові дослідження?
- Це питання маркетингу. Виробникові треба довести, що купити своє - дешевше і зручніше. Але своє мусить бути якісніше або принаймні не гірше від закордонного. А наш бізнес має більш активно замовляти подібні розробки у вітчизняних структур. Тут теж потрібен патріотизм. Але якщо іноземна технологія краща, перевагу потрібно надавати їй. А ще потрібні відповідна податкова політика, держзамовлення, державне фінансування... Проте досвід свідчить: більшість наших програм закінчились негативно. Кошти були просто недолуго витрачені. Отже, держава мусить мати чіткий механізм контролю за використанням коштів і досягнутим результатом.

- Напевно, варто говорити про необхідність певної Кабмінної наступності...
- Щоб не заглиблюватись в політику, скажу: головні важелі – в сфері економіки. Держава має передовсім не заважати.

- Останнім часом стрімко розвивається будівництво. У столиці зводиться більше житла, ніж у радянські часи. У регіонах ситуація зовсім інакша. Як розв’язати цю проблему?
- У Києві багато людей, що бажають покращити свої житлові умови. На вторинний ринок потрапляє старе житло і будується нове. І щоразу це відбувається із підвищенням ціни, бо велику кількість житла використано – офіційно чи неофіційно – під офіси. У Києві ця тенденція не зникне. Щодо регіонів... Є Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Харків, Крим, де рівень бізнесових взаємовідносин теж підвищується. Я живу в Донецьку, тут теж спостерігаю будівельний бум. Зростає попит на нерухомість, відповідно – й обсяги будівництва та заробітних плат у цьому секторі економіки зростають. Збільшився попит на будівельні кадри. Із зростанням фінансових ресурсів, з подальшим пожвавленням економічної ситуації все нормалізується.

- Чи відповідають українські будівельні технології світовим вимогам?
- Порівнювати нашу якість з найкращими світовими стандартами поки що важко. Але рівень все одно зростає, нові технології приходять у виробництво будматеріалів, безпосередньо в будівництво. Триває перехід на нову будівельну техніку. Зростає кількість фахівців і підприємств, здатних створювати конкурентний продукт. Однак потрібно думати про підвищення якості вищої освіти в цій галузі, відродити систему професійно-технічної освіти з огляду на нові реалії... Загалом, у наших будівельників добрі перспективи. За декілька років наші підприємства активно залучатимуться до будівництва за кордоном. І це не буде нинішня міграція робочої сили - будуть цивілізовано вигравати тендери на спорудження об’єктів, залучати нашу техніку, наші матеріали...

- Наскільки конкурентноспроможні вітчизняні будівельні матеріали?
- За останні роки виникло чимало нових підприємств, модернізовані старі. Виготовляють цеглу, плитку, облицювальні матеріали... Часто українська продукція на рівних конкурує з імпортом. Дуже важливо переломити стереотип свідомості “закордонне завжди краще”. Ми маємо говорити собі: „Наше ліпше!” Навіть якщо воно трішечки гірше. Купуючи українське, ми вкладаємо гроші у розвиток галузі, у створення робочих місць, а отже – у збільшення конкурентоспроможності вітчизняного продукту.

Я - президент виробничого об’єднання „Іліташ” у Донецьку. Цьому підприємству належить завод залізобетонних конструкцій „Бетоннова” у селищі Миронівка Донецької області. Це величезне підприємство за радянських часів виготовляло 150 тисяч кубометрів збірного залізобетону. За 2003 рік виробництво готової продукції на заводі збільшено в п’ятнадцять разів. Це показник, чи не так? Підприємство виготовляє опори ліній електропередач, опори для залізниці, інші будматеріали з якісних бетону та арматури. Дуже солідне підприємство. На його прикладі видно, що при зміні менеджерів, політики маркетингу та продаж, за більш серйозного ставлення до кадрів, їхньої кваліфікації можна за короткий період досягти вагомих результатів. Не всім це вдається, але чим більше буде подібних прикладів, чим більше ми будемо говорити про передовий досвід, який маємо і в цій галузі, тим швидше справа буде рухатися вперед. Це конкуренція. Але нехай інші підтягуються, використовують нові технології, покращують маркетинг – це і є основа ринку.

- Яким чином Ви досягали підвищення кваліфікації кадрів?
- У так звані “смутні часи” потрібно було повернути на підприємство людей із достатньо високим рівнем кваліфікації. Для цього треба було підвищити рівень мотивації, в тому числі і фінансової, щоб людина не втрачала інтересу до роботи. Треба було підтягнути молодь - через інститут наставництва і систему професійно-технічної освіти, яка теж потребувала відновлення і теж за кошти підприємства, оскільки у системи профтехосвіти таких грошей немає. Залучали до роботи нову генерацію досвідчених менеджерів з маркетингу. Велику увагу приділяли топ-менеджменту. Плюс до всього – участь у виставках, реклама тощо. Мало виготовити якісний товар, його треба продати. Наразі завод „Бетоннова” ці етапи минув. Настав час для більш серйозних інвестицій, зокрема у модернізацію обладнання. Потрібні ще більші гроші, ще більш ретельний підхід до підбору персоналу. Якщо ми швидко пройдемо цей етап, - будемо у числі найпередовіших і найконкурентоспроможніших. Зважаючи на те, що нація у нас працелюбна, освічена і схильна до освіти, я впевнений, що перспективи в нас найсвітліші.

Розмовляв Андрій Данилов, "Демократична Україна", 19 лютого 2004 року


Пресс-служба

Другие материалы по теме

РАЗВЕРНУТЬ / СВЕРНУТЬ