Поиск

Биография

Политическая деятельность

ОИО №52

Депутатские обращения

ВААП

Благотворительность

Архив материалов

Публикации в СМИ

«У нас немає рогів на голові»

1 июня 2004 года

«У нас немає рогів на голові»

Ігор Шкіря – типовий представник “донецьких” – молодої, амбітної і наполегливої у бізнесі команди, яка з приходом до Києва Віктора Януковича вирішила, що у межах однієї області їм затісно.

У Західній Україні таких людей мало знають і розуміють. “Побоюються” “західняків” і “донецькі”. “Ми такі ж патріоти, хоч і розмовляють у нас російською”, – ніби виправдовувався народний депутат Ігор Шкіря. “Галичани – розумні і прагматичні люди, вони незле розбираються у політиках, якою мовою вони б не говорили”, – заспокоював я представника “донецьких”, який під кінець інтерв’ю майже повністю відновив свою генетично закладену українську.

– Ваш улюблений вислів: успіх вимірюється складністю перешкод, подоланих при його досягненні. Які перешкоди довелося подолати вам особисто, щоб досягти успіху у бізнесі і політиці?

– Перепон було у десятки разів більше, ніж факторів, які сприяли досягненню певного результату. У мене проста родина: батько працював майстром на машинобудівному заводі, мати – економістом у колгоспі. Жодної, як кажуть, “волохатої руки” у мене не було, усього у житті добивався сам. На справжні перешкоди наштовхнувся тоді, коли почав займатися бізнесом. До того ж, це припало на початок дев’яностих років: розвал Радянського Союзу, повна вакханалія. Скільки тоді нікчемних і випадкових людей прийшло до влади! Ці часи, однозначно, були найважчими – незалежна Україна лишень почала формуватися, випадкові люди при владі поняття не мали, як потрібно будувати державу. Інший складний період – 1996-97 роки, коли прем’єром України був Павло Лазаренко, який зводив рахунки з донецьким регіоном. Прийшла сила на чолі з Лазаренком і почала усе відбирати: вугілля, електроенергію, бізнес. Словами не передати те, що тоді діялося на Донеччині. Але ми усе пережили, згуртувалися, відкинули усі внутрішні чвари. Саме тоді зародилася та сила, яку сьогодні по-різному називають: “донами”, “донецькими” тощо.

– Як прийшли у політику?

– Будучи бізнесменом, розумів, що ми самі маємо навести у себе порядок – потрібно омолоджувати владу, влити у неї свіжу кров. У 1993 році до мене прийшов керівник обласного осередку Ліберальної партії України і запропонував мені прочитати програму партії. Потім я взяв участь у декількох зборах ЛПУ, побачив, що наші думки багато у чому сходяться. На той час це була партія, яка змогла згуртувати навколо себе донецьку інтелігенцію, бізнесменів, натомість представників влади там було мало. Але потім відбувся вже згаданий “прихід Лазаренка”… На виборах до Верховної Ради у 1998 році я вперше спробував свої сили у мажоритарному окрузі, де проживає уся моя родина. Мені тоді було лише 32 роки. Думаю, це і було однією з найважливіших причин, чому я на тих виборах не переміг. Ще одна причина – перекроювання напередодні виборчих округів – у 1997 році був прийнятий закон про змішану систему (мажоритарно-пропорційну) виборів до Ради. Людина, яка ділила округи, була конкурентом по моєму окрузі. Та все ж головним чинником були настрої людей – тоді Компартія мала шалену підтримку на сході – люди дуже були незадоволені владою. Я програв комуністу. Комуністу-бізнесмену, який вклав у вибори, мабуть, грошей більше, ніж я.

– У 1998 році на Донеччині справді величезний успіх здобули комуністи. Але минуло чотири роки, і ситуація кардинально змінилася – на коні вже Партія регіонів (на виборах-2002 входила до блоку “За єдину Україну”). Справді так різко змінилася політична свідомість донеччан?

– Після відставки у Києві Павла Лазаренка у Донецьку губернатором стає Віктор Янукович. Відтак у Донбасі почала формуватися нова команда, яка і перемогла у 2002 році у мажоритарних округах. За нас голосували молодь і середнє покоління, за комуністів – старше. КПУ на Донеччині великий відсоток взяла за партійними списками. Думаю, на сьогодні ситуація була б ще іншою – успіх Партії регіонів можна б було помножити на два, комуністів навпаки – поділити на два. Блок “За єдину Україну” багато чим зобов’язаний Партії регіонів і Донеччині, де він набрав 35% від усіх голосів. Вважаю, якби ПР пішла тоді самостійно, то набрала б 5-7% і провела б до парламенту за списками більше своїх людей.

– Наступні вибори до парламенту пройдуть повністю за партійними списками. Ви, до речі, хоч і мажоритарник, але підтримали відповідний закон…

– Я є активним членом Партії регіонів, командним гравцем. І зараз переконаний, що Україні зарано було приймати закон, за яким до Верховної Ради обиратимуть лише за партійними списками. Але фракція своєю більшістю вирішила, що потрібно його приймати, і я проголосував – як командний гравець.

– Незважаючи на те, що політична реформа одного разу у парламенті вже зазнала краху, ви переконливо заявляєте: “До президентських виборів зміни до Конституції таки буде прийнято”.

– Переконаний, що політична реформа нам потрібна. Ми повинні прийняти прозорі правила гри. Подібна спроба вже здійснена в Україні: є коаліційна більшість, вона формує коаліційний уряд і відповідає за нього. А уряд відповідає перед цією більшістю. Роблячи якісь кроки, він звертається до більшості, щоб вона прийняла потрібні йому законопроекти. Ми повинні частину повноважень Президента віддати парламенту і уряду.

– Але для чого Партії регіонів політична реформа? Ви ж переконані, що наступним президентом стане Віктор Янукович, навіть прогноз даєте у фіналі перегонів – 55:45 на користь Януковича.

– Це надто прагматичний підхід – вигідно Януковичу чи невигідно. Янукович – прагматичний політик, але він і патріот. Думаю він докладе усіх зусиль, щоб політична реформа пройшла. Мовляв, навіщо віддавати повноваження, але Президент не один робить в країні політику – відповідати мають усі.

– Ви сказали про можливість порозуміння між більшістю, головним чином “донецькими” і “Нашою Україною”. Колись аналітики справді розглядали таку можливість як реальну. Але усе було перекреслено “гарячим прийомом” Ющенка у Донецьку наприкінці минулого року.

– Дуже складне питання. Повернімося на два роки назад: коли була обрана Верховна Рада, коли обирали спікера, формувалися керівні посади, ділилися комітети. Тоді ж сформувалися більшість, меншість, опозиція. Ми тоді не бачили блоку Віктора Ющенка “Наша Україна” опозиційним, думали, що разом з нами увійдуть до коаліції. Ми тоді робили багато кроків назустріч один одному. Я не можу одним словом відповісти, чому тоді зближення так і не відбулося. Було багато причин, і найголовніша з них – передчасний старт передвиборчої кампанії Ющенка. По-друге, Ющенко тоді висловлював надто кардинальну позицію: “Ми перемогли на виборах і лише ми повинні формувати владу”. Було багато амбіцій з обох сторін. Можливо, хтось і допоміг цьому, щоб “донецькі” і “нашоукраїнці” не зблизилися. Важким каменем також був момент, коли “Наша Україна” не підтримала нашого кандидата на пост прем’єр-міністра – Віктора Януковича. Але це вже історія. Тепер ми обов’язково зустрінемося “на полі битви” (президентська кампанія. – В.З.). І в “Нашій Україні” з розумінням також ставляться до цього. Вони кажуть: “Давайте конкурувати, відстоювати власні ідеї, здобувати своїх прихильників – переможе хтось один”. Але хочу звернути увагу, що нам треба пам’ятати: у листопаді життя не закінчиться, Україна має надалі розвиватися, нині чинний склад парламенту ще працюватиме півтора року. Ми не маємо права втрачати голови і пересваритися так, щоб потім не дивитися один одному у вічі і не подавати руки.

Ще один аспект, не можна забувати, що ми єдина велика держава, незважаючи на певні розбіжності між сходом і заходом. Шкода буде, якщо повториться сценарій парламентських виборів 2002 року, коли Західна Україна голосувала за одних (за Ющенка), схід – за інших. У всіх можуть бути різні можливості і шляхи досягнення, але мета має бути одна – розбудова конкурентоспроможної України. На сході також живуть патріоти. Ми довели, що у нас немає рогів на голові.

Віктор ЗІНЧУК, «Високий замок» , 01 06. 2004 р.


Пресс-служба

Другие материалы по теме

РАЗВЕРНУТЬ / СВЕРНУТЬ